No pain, no gain.
Іноді працюю жилеткою, в яку можна виговоритись-виплакатись. Тільки з беззмістовного альтруїзму. Борони мене Ктулху від такого фаху... хоча якби за це щось доплачували з якого-небудь абстрактного фонду самотніх сердець імені сержанта Пеппера, то не було б зле.
Давненько, однак, так не траплялось.
Давненько, однак, так не траплялось.
це мало бути щось наче "Клуб розбитих сердець", де всі могли б спілкуватись з людьми, в яких подібні проблеми, а подруга була б типу модератором-психологом, а ще розподіляла б народ на різні групи за інтересами, вигадувала квести і все таке, щоб відволікти їх від розбитого серця... якось так