No pain, no gain.
Так, заскочив на... гм. Не на хвильку. Але й різниці небагато, особливо враховуючи кілько останніх днів, та й не тілько... тільки туману напустив. Прошу мені пробачити.

З якимось ступенем правдивості можу сказати (Гордо!:)), що почав вчити японську. На холери? А так... на тої ж холери, що й все інше роблю. Строго кажучи, вчити її буду ще до-о-овго і нудно. Ну й що?

Хороша звичка - від теми ухилятись, але себе не завжди виправдовує. Роздрукував ото собі сьогодні кілька сторінок тексту, російського і хіраганічного. Думав по дорозі до Ковеля трохи написання в пам'ять помістити... пшик з того вийшов. Тії знаки щоб запам'ятати - писати треба. Довго і багато.

Днями собі відзначив, що оте саме вміння трапляти туди, куди не хотілось би, без чого міг би обійтись, ще є. Смішно вийшло... добре, що тим обійшлось. Бо було таки смішно, моментами, звісно. Не підряд.

Дощі ото падали в нас тижнів два, а то й довше. Вже й не пам'ятаю, коли на озері був востаннє.

Скоро, боюсь, зовсім перестану поважати теорію ймовірності... ряд подій до того схиляє, бо триває. Правда, тепер події між собою менш пов'язані, але то не зменшує їх сукупної неймовірності.

Знов спокою не дає бажання щось писати. Щось і писав, як художнє, так і алгоритмічне. Художнє якось перестукаю, як матиму час і текст. Про алгоритмічне не питайте, бо таких підлих глюків уже давно не бачив.

Якщо коротко, то в основному все. Ширше - нема часу.