Лица стёрты, краски тусклы -
то ли люди, то ли куклы;
взгляд похож на взгляд, а день на день.
Як наче в напівсні. Все те ж болото під ногами, все той же маятник з-дому-на-роботу-з-роботи-додому. Все ті ж самі одноманітні мармизи навколо, я аж почуваюсь одною з них. В такі періоди занудствую навіть більше, ніж звичайно.
Справедливості заради, не тільки мармизи. Обличчя теж - правда, теж все ті самі.
З іншого боку, сіра каламуть в небі розсіялась, сонячно. І дітиська в пандахетах ходять містом. А в повітрі витає щось неспокійно-приємне, ніби смутно знайоме.
Хочу простору, літа, відкритої водойми, тиші і розмовляти.