Здатність (властивість?) спонтанно потрапляти в незнайомі компанії, як виявилось, нікуди не зникла.
Непунктуальність деяких людей заслуговує як мінімум на зачудування. Мені не дано зрозуміти, як можна ледве чи півтора кілометра по місту за нормальних погодних умов і відсутності форс-мажорних обставин долати півтори години. Навіть на таксі.
Годилось би вже тоді насторожитись Хоча нічого, крім пилюки, в повітрі ще не витало.
Далі була поїздка на концерт, якого не було - про що, схоже, не попередили тільки мене (наївність і довірливість плачуть обнявшись. Whatever, принаймні вийшло хоть на добу і не безцільно забратись з Чорткова); прогулянка вечірнім Тернополем; перша незнайома компанія; пошуки невідомо чого невідомо де - а саме квартири незнайомого (очевидно, знову тільки мені) панка і ночівля там. Тут сюрреалізм почав витісняти реальність. Зокрема, довелось вислухати ремінісценції про Шипіт, навчання (якщо це можна так назвати) в якомусь ПТУ, про подорож (?) автостопом з Бучача в Чернівці через Тернопіль (це майже строго в протилежний бік) у товаристві растаманів, можливо, ще щось. А також історію одних стосунків уже з четвертого боку (завжди дивуюсь, чому мені регулярно плакаються і/або виговорюються про проблеми, я ж навіть не розпитую О_о). Усе це в товаристві двох поетів і двох панків на п'яти-шестиметровій кухоньці. Майже дежавю.
А потім нізвідки виникли двоє гопників і розбавили компанію до знову незнайомої. На цьому місці Анреко остаточно перестав намагатись зрозуміти, що діється в цій реальності. Можливо, якоюсь мірою і під дією алкоголю (до речі, не пийте з панками: це неестетично - але дешево, надійно й практично, кінець цитати. В поганому розумінні цих слів. Панки (принаймні провінційні, судячи з мого досвіду спілкування з ними) узагалі народ доволі специфічний: нейтрально-доброзичливі, іноді досить приємні (якщо нечасто перетинатись), але неадекватніііі...). Але принаймні це довго не тривало.
На ранок неділі мав намір посадити своїх в автобус і рушити гуляти Тернополем. Але ж так не буває. Вийшли з квартири і наткнулись на вчорашніх гопників - це вилилось у втрачену годину для мене і щонайменше півдня на похмеляння і продовження банкету для решти. Але хоча б після тої години сюрреалізм потихеньку розчинився. Далі були шість годин прогулянки, втрата орієнтації на місцевості, внаслідок чого вийшов у протилежний бік, ніж збирався, залізничний вокзал і автобус.

Що ж. За інших умов-обставин, ба навіть за тих самих, інакше сприйнятих, деякі речі могли б піти інакше - тільки хтозна, чи краще. А машини часу в цій реальності катма. А так одна з незакінчених історій тепер принаймні не виглядає заплутаною і незрозумілою.