Ситуація: енну кількість часу маю жити в оточенні п'яти дівчат. Три кімнати. Була б трагедія, якби не комічні аспекти. Фарс.
Дочитав вчора Маркеса. "Сто лет одиночества" і "Полковнику никто не пишет".
Зрозумів, що фашист від літератури. Таких книжок абикому давати не можна, більше того - з рук видирати треба в більшості індивідів. І потерти Маркеса з усіх програм вивчення літератури, щоб не висловлювались про його творчість псевдоглибокі думки... себто всі курси літератури геть, прошу пробачення.
І лишився без вибору, що читати... одне, не особливо є з чого вибирати, друге, настрій не той був... Сьогодні, правда, нелегально на книжку розжився. Ле Гуїн. "День рождения Вселенной" чи щось таке - ще не запам'ятав добре.
Потім (вчора) музику слухав... І розплакався - три треки підряд трапилось... такі... Перед тим ще відмітив красу поєднання струнних інструментів із клавішними...
Не скажу, в принципі, що то несподівано трапилось.