Нарешті маю час перестукати блокнот. Тільки по датах розіб'ю. Для чого - не питайте, не знаю.
19.06.2006, щось по 9-й вечора.
Хвилину тому побачив (точніше, звернув увагу) на пачці з-під анчоусів: "Харчова цінність у 100 г продукту: білки - 84,2 г, жири - 32,4 г." Досі такого ще не бачив. - Як трактувати - як розвиток людства чи як його деградацію?
Ще таке: ну не можу я зрозуміти, як це люди (добре, хоч не всі) з радості - п'ють, з горя - п'ють, від нічого робити - знов п'ють... чортзна-що.
Ходив сьогодні прогулятись... власне кажучи, ще не вернувся, сиджу на зупинці і діставна свою голову блокнот... боюсь, це надовго. Хотілось мені в якийсь ліс зайти чи щось тому подібне - ну просто вже знов не міг сидіти в коробці, пішов геть. Ходив-ходив, врешті, в ліс таки зайшов, навіть по дорозі - грунтовій, правда, але суті не міняє. Дивився, де би присісти, так і не надивився, тож собі прогулювався - поки не прийшов до Винниківського озера. Тепер от маю собі заняття думати - чи то хотілось мені десь неусвідомлено туди прийти, чи просто так вийшло?
Охарактеризували сьогодні при мені те озеро... повторяти не берусь. Двоповерхово, але в позитивному сенсі. Скоріше навіть воду, а не озеро. А по моїх враженнях - то не вода, а піщана суспензія. Не бачили люди світязької води, що їм зробиш
Та й ми вчора хороші були... що цікаво - без зовнішніх стимулів. Якщо духоту не брати до уваги, бо інакше навряд чи поліз би я в ту калюжу. Чекайте, це не зовсім справедливо... тнрохи відпливти геть від берега, і вода вже на воду схожа, хоч і не ідеальна.
Дочитав нарешті "Должность во Вселенной". Тільки зараз дойшло, наскільки страшна річ.Раніше кожен раз сприймав тільки як дуже... не знаю - неординарну, хорошу, високопробну фантастику.
Тепер нарешті докумекав (ганьба мені, що лиш тепер!), що там написано... Поколупаюсь в неті, може, найду те, на що маю бажання.
Ставлю собі питання: що за мода робити нотатки в людних галасливих місцях? Не міг наче годинами двома раніше присісти десь в лісі на колоду? А що, і комарям же з чогось жити треба... тільки не варто думати, що я би добровільно їм підставився. Просто прийняв би як неминуче. Певно, йтиму геть помалу, бо темно робиться - десята вже. До речі, мені все зручніше писати на коліні, і виходить все читабельніше... все ясно, як казати люблять, хоч насправді ясно мало що.
[Все. Пішов геть.]