Це ще не казка... правда, не обійшлось без елементів. Це скоріше "не путевые заметки", хоч писалось майже все чи в дорозі, чи в непристосованих місцях... не знаю.
14-15.06.2006
Сиджу на Львівському вокзалі в очікуванні поїзда. І думаю: добре, що в сумці хоч Муракамі є. Хоча, власне, читати особливо не збираюсь, хоч і навряд чи спатиму.
Маю при собі блокнот, куди це, власне, й пишеться, і знаряддя праці - ручку (читай - дряпалку). А ще надію маю, що сьогодні написане благополучно перекочує в нет до багато чого іншого того ж характеру.
Це я додому зібрався. Хотілось мені ексцесів? Будуть, в цілком задовільній кількості... бідні мої нерви. матимуть собі щось на зразок фізкультури, причому тяжкої і у великих дозах.
Менше з тим. Доберусь до Шацька,все кину і на озеро заберусь - хоч на годину. Хоч таке матиму задоволення. Між іншим і до речі, вже стільки знайомих-не-волиняк "до мене" "в гості" збирається - аж цікаво робиться, що з того вийде і скільки я з ними мороки матиму.
Озеро озером, інтернет інтернетом. Вже придумав собі, яку аніму далі качатиму. Serial Experiments Lain. Якщо, звісно, лінки не здохли... а здохли, то звернусь до того пана, що ними поділився.
а взагалі вибрати щось конкретне не так просто. Багато є таких речей, які люди просто рекомендують. Класно було б, звісно, мати собі анлімний інет з хоч би мегабітовою лінією - але таке навряд чи десь можливо за розумні гроші, крім як десь на робочому місці. А там треба буде зарплату відробляти, + за трафіком слідкувати можуть, + вчитись треба, +... Одним словом, доводиться обходитись тим, що є, хоч і не вельми зручно - але все-таки досить непогано... і взагалі, до січня і того не було.
Поїзда мого ще нема, так що сиджу (це ще добре) і пишу - аби про що. Що мене самого цікавить - непогано виходить... є одна версія причини, але так собі. Чи то просто щось на зразок натхнення звалилось? Пишу й пишу - як тобі журналіст, тільки теми не ті. От задумався хвилину тому - в який жанр цю дряпанину віднести? І зразу себе підколюю: маячня п'яного ідіота, хоча більш-менш відповідає дійсності хіба перше слово з трьох. Суб'єктивна оцінка, само собою...
Зациклився на собі. Так мені дехто каже. А чого? Та просто - завжди є об'єкт для глузування і це нікого не ображає. Друга причина: хочеш зрозуміти іншу людину - розберись в собі. Третя: зациклюватись на комусь іншому нав'язливо і неестетично... у всякому разі, таке в мене враження.
Кругом люди шастають - вокзал все-таки. Не знаю, як иам вони на мене дивляться - я на написанні тексту зосередився. Але, певно, не найгірше видовище - сидить... гм, утримаюсь від самоопису - такий собі і з зосередженим виглядом щось строчить в блокноті, майже не відриваючись. Ну й хай дивляться, не щодня таку картину на вокзалі побачиш. А я собі писатиму - подивимось, що з того вийде.
Літо. (Що це я просто факт констатую, навіть без підтексту?) Надіюсь, вода в озері тепла вже. А як і холодна, то не біда - менше народу буде. Не можу втриматись від маленького плагіату: "Менше фігур - легше грати".
Таке ще питання стоїть вже тижнів кілька: як борги позбирати і самому в них не залізти?
Про те саме: роблячи людині послугу, отримуєш над нею певну перевагу, зверхність... може, навіть владу. може, через те я їх і люблю робити... а все поки гіпотетична манія величі, зрозумійте мене правильно.
Якщо, звісно, дочитаєте... мене, зазвичай небагатослівного, зараз як прорвало. В блокноті це вже шоста сторінка пішла, а я ж іще навіть не в поїзді. і що мене дивує, це все легенько собі пишеться, хоч і не сам сиджу... ні, сиджу, власне, сам, але ж на вокзалі!
О, вже не сам. Присів поряд хлопчина-солдат.І він кудись їде, куди - не знаю, а питати не буду. Нащо? Хай собі спокійно щасливо добереться і не має клопоту з ненормальним. Та й ненормальному той клопіт не особливо потрібен.
От виходить, що я на рівному місці пожалів нас обох. За що, питається?
Якби його розпитати, то знав би, за що. Значить, вже не просто так, вже він гідний того, щоб не мати зі мною клопоту. Цікавий умовивід вийшов, тим цікавий,що логічний... в моєму сприйнятті, у всякому разі.
Та ну його.. хай собі їде спокійно. Найдеться за що зачепитись.
Пересвідчуюсь, що практика "завжди мати при собі дряпалку і блокнот із запасом чистих сторінок" себе виправдовує. Одне - яку-небудь цікаву/важливу думку важче втратити, друге - є чим зайнятись. От годину сиджу вже - і нічого, не нудьгую. Тільки, боюсь, незручно буде щось занотовувати на ходу на вулиці з сильним рухом і вузькими тротуарами. Не всюди ж є такі зручні лавки, як на Львіському залізничному вокзалі.
серйозно, треба буде як-небудь в компанії зайнятись написанням "непутевых заметок" і на реакцію подивитись. а потім її записати. І (опційно) об'єктам експерименту показати, ну й, само собою, знов реакцію записати... і реакцію на записування реакції, і т.д. Буде чим зайнятись у свій час. Треба тільки підходящу компанію в реалі мати хоч би людей із трьох, крім мене... двох, думаю, малувато буде.
Так от собі думаю: скільки не кажіть, скільки не пояснюйте мені, що клаіатура краща, зручніша від ручки з папером - не повірю. Хоч би через те, що клавіатуру не візьмеш з собою просто так трохи чи не куди завгодно, а ноутбуки дорогі, собаки. Та й не настільки зручні: на коліні чи на долоні з ними не примостишся, треба за батареєю дивитись... одна морока. А з блокнотом сідаєш собі хоч на вокзалі, хоч на дереві та й пишеш, поки маєш чим і про що. А хочеш написане перестукати - які проблеми? Придумуєш собі зручний час, зручне місце - та й вперед, встигай тільки свої закарлюки розбирати.
Між цими двома абзацами зробив перерву, поміняв локацію. І сидів, власне, на пероні, але не на тому. Тепер на свій перейшов, пишу тепер стоячи, але на твердій поверхні, яка навіть стіл нагадує, є куди руки скласти. Хвилин через двадцять має мій поїзд бути...
З приводу пародій: ідея - насмішити. Скільки я їх бачив, то бувають смішні, бувають вдалі, бувають до страшного (чи смішного?) тупі, бувають ісерйозні. Але всяка пародія є пародія. Колись десь проитав, здається, навіть в когось з українських, що кожна пародія, шарж чи що там ще - це викивлення, деформація, знущання... мушу визнати, що доти над цим не задумувався... та тоді ще й не вмів особливо.
Ще більше хочу Сент-Екзюпері почитати. Ну та що ж - додому їду, матиму нагоду. Хоч лиш дві книжки, зате які!
І ще я хотів би так писати... вміти так писати. Але не вмію.
"Не кажи "не вмію", а кажи "навчусь"." І "навчусь" казати не спіши, людино... звідки ти знаєш, чи воно тобі буде потрібно?
Це так, само по собі. Просто згадалось, коли "не вмію" написав, а більше ніякого стосунку нема.
Мда... в школі рідко вчителів удостоював більше, ніж двох сторінок рукопису, а тут/тепер... Може, через те, що не з примусу. І для себе. та де може - так воно і є.
Але на те, що для себе, не зважайте, пані й панове. Читайте, як маєте бажання, поки є що... З другого боку від "поки є що", мушу сказати/написати/набрати, що для себе писати мені легко. Навіть приємно. А інакше вже давно закинув би - або навіть не починав би.
Для себе - про себе. Для когось - про себе. Постійно. Для себе про когось - хіба зрідка й випадково, і взагалі не люблю... хіба що суто для себе, щоб не бачив більш ніхто. НЕ знаю, з яких міркувань. Певно, все з тих самих - з боязні, небажання образити. Бо ображені люди люблять відвертатись геть. Ігнорувати. І взагалі - ставиш себе на їх місце і маєш... З тих же міркувань не пишу і для когось про когось. Поправлюсь: стараюсь не писати - часом може й проскочити випадково. Як трапиться, то знайте - прошу прощення.
Зручне тут місце для письма, виявляється, хоч і стояти мусиш... Є правда, в записників серйозний недолік - в них нема доступу до інтернету, мусиш обходитись тим, що є.
Вже в поїзді. Нижнє бокове. Хто сказав, що погане місце? Можеш собі хоч всю ніч сидіти і нікому не заважаєш. А верхні погані... у всіх розуміннях. і вибиратись незручно, і короткі, і за речами наглядати тяжче, і пасажирам знизу незручності створюєш... мало що.
От я собі думаю: чи може хтось з пасажирів догадатись, що в сумці в мене шахова дошка, а в ній, крім фігур, ще підбірка дисків. А що в дошку не стало, так в сумці їде.
Хочеться подумати над тим, чи можна мене меломаном вважати. І думається, що можна... хоч на концерти і не ходжу, але й не буває їх під мої уподобання. ну що я зроблю, як мені мелодійність подобається? От що: плюну й слухатиму сам.
А все-таки мені серйозно пощастило, коли тоді в Ковелі ляпнув про Space...
Хотів би послухати щось інструментально-струнно-клавішне, але не класику, сучасне щось. Тільки що і де таку річ відкопати?
А може, й не сидітиму ніч, ляжу спати. Темінь все-таки часом чинить незручності.
Город, как всегда, стреляет в ночь дробью огней, гася - убивая? - звезды...
Що, один я у всьому вагоні не сплю? Не рахуючи провідника?
15.06.2006.
Вже коло озера. Сиджу, слухаю хвилі, провітрююсь, ну, й гріюсь трохи під сонцем. Наєць помалу кіпішує, щоб купатись ішов. А я ж не купатись, а до озера прийшов, чого так давно хотілось...
Все. Тепер нікуди не йду без записника і записувального пристрою.
Майже як і хотілось. Берег практично порожній, тільки ми з Найцем і ще якісь двоє хлопців... боюсь, знайомі. Якби ще вітер ледь легший був... та він і так несильний. Такий тільки, щоб хвиля хлюпала.
Люди, скільки ви втрачаєте! Сидите там по містах, по своїх коробках...
Під вечір. Сидимо біля магазину. Пили пиво, правда, вже гроші кінились. так що сидимо вчотирьох (як і мало бути) за столиком, трохи балакаєм про інтернет і пов'язані речі. Приколюються з мене потрохи... в смислі пробують. пива виявилось мало: що є дві пляшки під рибку? Але гроші кінчились, так що більше ні пива, ні рибки нема.
А хотілось би посидіти в компанії десь при озері, при багатті хоч півдня...
16.06.2006. Вечір.
Спостереження: не доручай іншим того, що можеш зробити сам, особливо коли це тебе стосується. Мій холодний чай чогось досі не холодний, але я не про це. Справа в тому, що він не досить міцний, як на мій смак. Добре, що хоч цукру не насипали.
Сиджу в Ковелі, чекаю поїзда - тепер напіввимушено. Чекати ще зо три години. Що робитиму - не знаю. Вибір невеликий - писатиму або читатиму. Поки пишу.
Вже в неті побував... мало! Часу мало - якихось півтори години. Що то є? І якого лиха Телеком лиш до одинадцятої вечора працює? Так би ще мінімум години дві сидів в онлайні - а то розмову довелось обривати, і взагалі... Не передрукував ніц звідси, значить, часу треба буде ще більше. На ніч? Не знаю. Якщо не вистачить дня - боюсь, піду. Такий.
Перечитав, звісно, "Планету людей". укди б я дівся? Книга з тих, які варто дарувати - і тільки дарувати. Про політ. Не тільки льотчика - про політ душевний...
Із собою ще одну взяв, яку теж давно перечитати хотів. Не Сент-Екзюпері, правда - Савченка "Должность во Вселенной". Подумалось, що вона близька до "Євангеліона". Більше того, це вже певність.
Бачив кліп. Музика: Prodigy - Breathe. Аніме: End of Evangelion. Про вимушену жорстокість. З підтекстом про її осмислення.
Задумався, що ж він робить в товариша, який з аніме взагалі не в ладах. Думаю, можу претендувати на те, що знаю його досить добре(одинадцять років все-таки). роблю висновок, що суто через муз. трек...
Само собою, не тільки про це задумався. Власне, й задумався тільки зараз - через півдня... Я ж той кліп і раніше бачив, тільки не робив собі честі над ним поміркувати, поки не почав всерйоз аніме дивитись.
Кліп - про жорстокість. Власне, в самому "Кінці Євангеліона" тема її є, і сильна. Але не на ній увага акцентується, а на людях, до яких уже звик як до товаришів, хороших знайомих... А в кліпі жорстокість, насильство подаються концентрованою дозою, ще й під жорстку електронщину. Якщо знаєш сюжет аніми і можеш - задумаєшся: для чого? З якої речі люди мусять захищатись від людей... особливо якщо через кілька годин/днів всім все одно буде однаково? мене це знов наводить на давні мої думки: чого варта людина, яка не в змозі себе контролювати по відношенню до інших? І чого варте суспільство, яке змушене фактично силовими методами контролювати дії своїх членів?..
Мені на них відповідати не хочеться...
А ще ж суспільство людьми утворене, не кимось іншим...
Ну от - на стіні залу чекання табличка: "Не смітити!" І як це нас характеризує, дозвольте спитати?
Після цього всього про домашні враження писати якось нема бажання. Так що почитаю трохи Савченка...