Мало у Львові зірок, мало... Вчора (формально - позавчора) виглянув в небо, добре, що воно хоч чисте було. А їх - мало... Не знаю, чим то викликано. Основна версія - освітленістю. Ще є - запиленістю повітря.
Та чим би не було, а душить Місто зірки. В Шацьку незмірно більше...
Мрія. Чим вона стає, коли збувається? Банальним виконаним бажанням. Нічим більше. Взагалі не знаю - чи в мрії більше від бажання, чи в бажанні - від мрії. Але... Якщо чогось хотіти, і так станеться - то що це є, як не бажання?
Хочете - побийте, але мрія просто по суті своїй має бути чимось нереальним, нездійсненним, фантастичним... Має виношуватись, виколисуватись, продумуватись до дрібниць, ідеалізуватись - щоб вмерти разом з мрійником... Скажете - це не мрія, а збочення. Нав'язлива ідея чи щось на зразок. Як хочете - хто вас силує створювати хоч би ілюзію щастю, якщо справжнього все одно не досягти...
А мрійник все-таки вірить, що все може трапитись, тихо, мовчки, може, навіть з відчаєм, але вірить... До останнього, що б там не казали про надію...
Такі вони, мрії, для мене...
Позавчора (чхати на формальність) нарешті "Pearl Harbor", вчора "Gladiator" подивився. Задумався. Про свободу совісті і моралі. Про натовп. Про тих, хто на натовп працює.
Натовп... По одному - люди як люди, особистості - які вже не є, часом навіть цікаві... Разом - збіговисько, кероване невідомо чим і ким, і якому подавай лиш щось на зразок наруги, жорстокості, збиткування і т.д. Можете продовжити список на свій розсуд. Сама ідея натовпу старезна - "хліба і видовищ!", але це не означає, що вона хоч скількись змінилась. Просто розширилась. І різниця лиш в тому, що сучасні видовиська просто... цивілізованіші, чи як? Але суть їх та сама - зайняти. Може, навіть загіпнотизувати наскількись... видовиська, збіговиська, як відомо, дуже помагають розвіятись - від думок помагають.
Подивився на війну - ще раз згадав стару свою ідею про шахи.І ще одне туди - в шахах неможлива підлість. В людських (все одно, якого рангу) стосунках - можлива.
Власне, не про це, але близько... Людина без совісті - егоїст (все приблизно, не знаходиться щось точніше), без ввічливості - грубіян. Без того й іншого - хам.
А в гуртожитку неможливо - фізично? соціально? самому лишитись хоч на два дні...
Купив сьогодні... в смислі - вчора собі пляшку портеру, і понесло мною на Погулянку... Сидів там, по суті, години дві, хоча фактично - з півтори і в два сеанси. Чого ходив - не знаю. Знаю, для чого - сховатись від Міста. Хоч ненадовго. Хоч куди-небудь. Від асфальту, шуму, пилюки, ящиків з електронікою, народу, машин, магазинів... Забратись з коробки з чотирьох стін і двох перекриттів. Лишитись самому в місці, де не потурбує ніхто і не заважатиму нікому.
От і сидів... Відпочив трохи - хотілось би більше. Передумав багато... треба би мені при собі блокнот якийсь мати, чи як...
Про пиво, хоч і не в тему (ну й що? Тим краще): воно все-таки краще п'ється в компанії, аніж на самоті... правда, в різних варіантах - різна мета.
В результаті всіх подій кількох останніх днів сиджу знову ніч в неті. Є що сказати сюди, скучив, ще щось... І, само собою, забрався геть з реальності.
Ненадовго. Але забрався.
Яка радість в ній сидіти? І так проводиш там трохи чи не весь час, і в віртуальності мусиш на неї відволікатись... так що претензії до віртуальності мені не пред'являти.
Починаєься: хвилину тому шукав в броузері кнопку збереження...
Комп'ютер, між іншим, річ утилітарна - через те, що багатофункціональна.
Стук-стук-стук... Хіба пожаліти клавіатуру - не моя?
За що? Вона для того існує.
Ну так чимось би ще її помучити?
А не знаю, чим ще. Імпровізувати пробуватиму... хоч ліпше би для такого порцію паперу перепсувати, зручніше. Чого перепсувати? Бо покреслений буде густо і в багатьох напрямках, тексту густо буде всякого різного не завжди інформативного, а часом так, абищо... аж побачити таке хочеться. Давно вже такого не чудив - з тої ж причини. Не сам. Я не можу, органічно не можу показувати людям, яких бачу щодня, те, як щось пишу (хіба що то що-небудь абсолютно нейтральне на зразок... навіть не знаю), навіть Натальці, яка мене начеб розуміє... у всякім разі, я так думаю на підставі сімнадцяти років фактичного знайомства, трохи менше - осмисленого... Часто думаю, що вона, певно, прикидається, коли дає зрозуміти, що я з своїми - ну з чим? Ходить слово "прикол" - але то не приколи, думав про фікції - але то не власне фікції... таке от питання дефініції. - її не цікавлю. Та майже напевне прикидається - вона ж серйозна людина. Хотів би я побачити, чим вона живе...
Щось записник цей скоріше думки мої відображає, а не життя. Різниця не така щоб дуже велика, але принципова. Та воно й на краще - з одного боку, так задумувалось, з другого - не вмію інакше, з третього, пробачте, - тяжче буде біографам, якщо хтось придумає собі таку напасть - моє життя відслідковувати. Казали, що в мене манія величі - певно, не без того. Казали, що вона обтяжена комплексом неповноцінності. Ох, боюсь, правду казали...
А дечого не казали. Що ідеаліст. Що мрійник. Що хочу свої ідеали в життя помістити... тільки не знаю, для чого. Щоб вони погнулись, викривились, деформувались? Ні. А в існуючій реальності так і буде. Значить, лишається або ідеали міняти, або реальність.
А не так воно просто...
В свій час поміняю. Надіюсь. Питання - коли він настане?
Але те будем знати. З себе: "Кінець світу не пропустиш". Всяка зміна - чомусь кінець. З другого боку - кожен кінець в якомусь розумінні/варіанті і початок... часто в суто формальному, теоретичному.
Як у Цоя: "Дальше действовать будем мы".
Тоді вже і "Пожелай мне удачи"...