Що не чекав побачити, так це порожню маршрутку в центрі Львова.
Але то таке, хвилинне.
Вчора ходив по місту у своїх справах, цебто по квиток до Києва. Як на замовлення - дощ.
Беремо дощ. Беремо Місто. Маємо вимощені парасольками тротуари, де-не-де поодинокі понурені голови. І одна, яка цього всього чекала. Одна радісна. Може, більше, але одна була точно.
Не знаю, за що люблю дощ. І не знаю, чого мені так подобається під ним мокнути. І навряд чи коли-небудь знатиму.
Ну й що?
Думав, що хоч день сам побуду. Де в чорта. Прийшли й найшли. Якби ще їм мене треба було - так ні, комп'ютер з нашої кімнати.
Вір після цього в людей. Навіть на вихідних спокою не дадуть.
Їду сьогодні в Київ, на людей подивитись... ну, й вони на мене трошки, але я на них більше. Бюджет обмежений, жаль. Зранку постараюсь однокласників своїх побачити, вже передзвонив, наче домовились... завтра остаточно вирішиться.
Життя - як завжди. Нічим не краще.
P.S. День вчора на події таки багатий був.