Багато в чому породжено концепцією Істинного Імені Ле Гуїн.
Що таке ім'я?
Зазвичай - просто ідентифікатор. Слово, призначене для того, щоб відрізнити один предмет від іншого: назва - теж ім'я, хоч і неживого предмета. Суто утилітарна річ. Функція - спрощення повсякдення... ні, це я занадто загнув - просто уникнення плутанини. Хоч до кінця її все одно не уникнути.
Ухиляюсь від теми. Людина по суті (та й в граматиці) – теж предмет. Значить, суспільство і певна мова дадуть їй ім’я – без цього не обійдеться.
І здавалось би, ім’я перестає бути ідентифікатором – людина все-таки! Цар Землі! Навпаки. Як це для вас не звучить, але людське ім’я – ще більше ідентифікатор, ніж назва будь-якого іншого предмета. В загальному випадку – бо є винятки. Але про них пізніше.
Людей важче розрізнити, ніж різнотипні предмети. Через це з’явились імена – щоб розрізнити однакові предмети (пробачте, що повторяюсь, але креативую прямо за клавіатурою, тяжко на ходу виправлятись). Їх вистачало. До певного часу – поки людей не стало досить багато і їх функції в суспільстві не стали відрізнятись. З’явились попередники прізвищ – для додаткової ідентифікації...
Не знаю, на лиха я цей історичний міні-опус стукав. Суть в тому, що зараз для суспільства людина – це її паспортні дані: прізвище, ім’я, по батькові, сімейний стан, місце проживання... до лиха всього. Для контролю. Щоб завжди можна було взяти за вухо... тим-то люди вічно і придумували й придумують то псевдоніми, то фальшиві документи... не знаю, що ще придумають.
Але ж насправді паспортні дані нічогісінько про людину не говорять. Просто називають її. Як номер ICQ. З цього погляду навіть повсякденні імена людей Земномор’я (читайте Ле Гуїн!) більш функціональні. Ну от що Ви, хто зараз це читає, можете сказати про якого-небудь Василенка Ігоря Петровича, тридцяти двох років, що живе в Києві чи десь там іще (взято повністю зі стелі)? Ані слова, крім того, що це Василенко Ігор Богданович, тьху, Петрович, тридцяти двох років, з Києва чи ще там звідки. Або Ви – екстрасенс, і існує вищезгаданий, у якого і прошу пробачення, хоч це і дуже малоймовірно.
Людина – це не її паспортні дані. Це об’єкт, якого вони стосуються, строго кажучи, хоч як не хочеться називати людину „об’єктом”. Паспортні дані – творіння Системи, в деяких джерелах – Машини, тої самої, що людьми керує. Для чого придумані – зрозуміло (кому зразу, кому тепер).
З цього погляду деякі псевдоніми (серед них нерідко трапляються інтернет-ніки) інформативніші, ніж звичайні імена. Але тільки деякі – в основному ті, що взяті самостійно... хоча звідки я це взяв? Явно значна частина і даних іншими. До цеї категорії відносяться Імена, які близькі до древніх – ті, що несуть в собі опис тої особистості, якій належать. Ну що ще про це можна сказати?
Добре, ще. По-моєму, найінформативніші все-таки ті Імена, що взяті самостійно, що б там не казала Ле Гуїн – зсередини людина виглядає зовсім по-іншому, ніж зовні. І мені здається, якщо людина довго користується Ім’ям (не хочу називати Ім’я ніком ), вона стає на нього схожою, все більше починає йому відповідати – взято з власного досвіду. Один раз я назвався словом, взятим з комп’ютерної гри (чорт мене не візьме, навіть скажу, з якої – Neverwinter Nights), бо воно мені підійшло; іншим разом згадав про це – і возрадувався, бо підійшло ще краще; а потім зрозумів, що я – Unrecognized, і Unrecognized – це я. Нік став Ім’ям.
Ну, добре, то моя історія. Не знаю, як у кого. Але такий псевдонім, який дає уявлення про особистість – такий псевдонім можу назвати Ім’ям. І називаю. І вам рекомендую. Але (див. попередній запис) мене не варто сприймати всерйоз. Для вас може погано закінчитись, хоч і не обов’язково.
Пропро за кострубату форму.