Коли переставляєш систему вчетверте за неповних півтора місяця, починаєш підозрювати себе в криворукості. Вп'яте - думаєш уже не про власне криворукість, а про її ступінь. Вшосте... я навіть не пам'ятаю. Всьоме, з чого нарешті вийшло щось добре - про те, що так руки й випрямляються. Приблизно так.
Лінукс все-таки поставлю пізніше. Тижнів через два.
Колись тут один хуманоїд із завищеною самооцінкою заявляв "я не пафосний!" Ні на копійку не пафосний, ага. Хто би ще умудрився здати матаналіз на 4, мінімально можливе 4, і почути від викладача, що "мав би бути круглим відмінником"? здати програмування на 4, понєже продукт трудів умственних заглючив? надіятись на стипендію, і не підготувавшись вчасно, не піти на екзамен з чисельних? [:|||: ]здати англійську на 3, в процесі почувши від викладачки "I think yo're a genius" і знаючи предмет, можливо, найкраще в групі? відмовитись від стипендії, бо вчитись аж так, щоб чисельні здати на 5, ліньки, і прострочити обидві неявки - чисельні і залік з дифрівнянь; потім пафосно здати по другій формі чисельні на 4? після чого не встигнути в деканат по талон на дифрівняння (їх тепер по одному на раз видають); назавтра (5-е лютого) отримати талон, виписаний по 5-е, дізнатись, що викладачки сьогодні нема і не буде, а буде аж 7-го, а талон в деканаті по 7-е не продовжать; прийти 7-го, дізнатись, що викладачка була вчора, а сьогодні комісії, півдня її чекати, потім переоформити талон на форму К і все-таки здати залік в останні 45 хвилин роботи комісії? Угу, і ще готувався до всього, звичайно, в ніч перед екзаменом. Крім еомки. До неї зовсім не готувався. Не пафосний, ага.
Можливий метод ідентифікації: в будь-якому порівняно довгому уривку тексту наявні відносно складні словесні конструкції, часом без видимого змісту, з нагромадженням деталей і подробиць або без них взагалі; уникання знаків оклику, комбінацій і нагромаджень їх і знаків питання.
і класичне запитання: а для кого я це пишу? Нібито риторичне причому. Навіть без "нібито", точно риторичне. Я ж їх ніби мав не любити. стоп, все чесно: самі по собі риторичні питання - не зло в вузькому розумінні.
The Beatles - Getting Better It's getting better all the time I used to get mad at my school The teachers that taught me weren't cool You're holding me down Burning me round filling me up with the rules
I've got to admit it's getting better a little better all the time I have to admit it's getting better it's getting better since you've been mine
Me used to be angry young man Me hiding my head in the sand You gave me the word I finally heard I'm doing the best that I can
I've got to admit it's getting better a little better all the time I have to admit it's getting better it's getting better since you've been mine getting so much better all the time
It's getting better all the time better, better, better It's getting better all the time better, better, better
I used to be cruel to my woman I beat her and kept her apart from the things that she loved Man, I was mean but I'm changing my scene and I'm doing the best that I can
I've got to admit it's getting better a little better all the time Yes, admit it's getting better it's getting better since you've been mine getting so much better all the time
It's getting better all the time better, better, better It's getting better all the time better, better, better Getting so much better all the time
Грань між "сьогодні" й "завтра" - вона хоч і невловна, але й не те щоб така вже тонка - цей проміжок часу, який однозначно до конкретної дати особливо не відноситься, крім як за офіційним часом-календарем. Двоїсті такі відчуття: "той" день ніби минув, "цей" ще не почався... а ніч як така не сприймається. Швидше як органічне продовження дня-потім-вечора. Заковика, власне, в тому, як ідентифікувати "цей" день: ще як "завтра" чи вже як "сьогодні"? З другого боку - грань ця сама взагалі стирається, і нема більше ні "завтра", ні "вчора" як таких. Тільки "сьогодні" і легкі тіні тих двох як данина звичці (?). Зате "післязавтра" й "позавчора" лишаються
апд 7.02, 4:09 : а ще вночі поняття дня взагалі якесь ірреальне.
Я там колись писав, що матан - зло? Неправда. В матані принаймні доведення чесні. Якщо щось доводиться, то воно або плюс-мінус очевидне, або показується, звідки воно береться і доводиться, чому воно, власне, звідти береться.
Співвідносити персонажів і знайомих - це тільки перший ступінь залежності. Вбачати подібність в ситуаціях - ледь глибше.
Аналізувати психологію персонажів і їх призначення в сюжеті без жодної на те потреби, на автоматі... мда, це серйозно порівняно з першими двома пунктами Хоча знов таки, мінімум два варіанти мотивації можна придумати без особливих зусиль.