Що хочу почитати: "1984" Оруелла.

Подивитись: "Землю" Довженка і "Механічний апельсин" Кубріка.

---

Ну от, з блокнотом розібрався. Одним клопотом менше.

День вчора на події був не настільки багатий як на враження.

Уявіть собі - Подерв'янського вже друком випускають!.. хтось казав про культуру? Про українське книговидавництво?

Оголошення: "Нічний клуб оголошує прийом на роботу офіціанта". Тьху.

Хтось мені пояснить, що українською означає слово "горящі"?\

Кайф вночі в інтернеті.

До того ж: що більше зближує - ніч в інтернеті чи п'ять пив?

Однозначно ніч в інтернеті.



І боюсь я, що таки пропаду...таки до кінця літа, хіба в асьці буду час від часу показуватись. Глючно.

Уточниться.

---

2.07.2006, 23.07



Нерви.

В суботу подивився першу серію Lain. Більше вдень не витримав. Це треба дивитись вночі і в тиші... і скачати субтитри. Недаремно мені рекомендували... До страшного психоделічна річ! Особливо озвучка...що цікаво, русифікація хоч і не професійна, але зроблена в тон! Не чекав. Але все одно жаль, що тільки одна доріжка.

"Озвучка", якща можна так сказати, і на вокзалі психоделічна, де я зараз і сиджу. Тільки тут вона сприймається, як правило, як нормальне явище... а часом все-таки відчуєш, що ненормальне. Вибивається вокзальний звук ночі зі звичайного життя. Сидів би й слухав, тільки спати хочу, а не можна - поїзд просплю.

Це мене так в дорозі тягне писати? Але питання риторичне, знати не хочу. Нецікаво зробиться.

На всякий випадок взяв собі Кавабата і ще щось Конан Дойла вкинули. Японська література... мало її в мене, більше хочеться. І ще хочеться почитати класичну фантастику ХХ ст. - Хайнлайна, Саймака, Каттнера, Гаррісона, Желязни (що не читав), Бредбері, Рассела, може, Стругацьких, Ділені, трохи Азімова, Брауна, може, Бліша, Кларка, Фармера, може, навіть Діка, щось МакДональда (сподобалось мені "Вино грез"), само собою, Ле Гуїн, Буличова, Сапковського, Колупаєва, Савченка щось нечитане, звісно... щось більше не згадується ніхто. Але то не біда, і так список он який - тільки чорта лисого я то все добуду. А жаль.

Але то взагалі, а прямо зараз я би Lain подивився. І чого вічно хочеться того, чого нема [в даний момент], а пропоноване - реклама?

Реклама. Закономірний продукт суспільства, побудованого на обміні. Мутаційна форма... не знаю чого, але явно мутаційна. Егоїзм - аж до корпоративного і до шовінізму. Орієнтована на ВСЛ, яким чхати на її суть.

Мда... якщо людині дано зрозуміти проблему, то людина вище цеї проблеми. Думка не зовсім моя, частково в Савченка запозичена - моє формулювання.

Хтось, здається, казав уже, що я занадто високої думки про себе. А що мені робити?

---

29.06.2006, 9.00, в Ковелі на автовокзалі.



Нема слів. Ні, я знаю, що зі мною всяке може трапитись, але "може трапитись" і "сталось" - це трохи різні речі. Вийшла історія з заголовком "Як Unrecognized їхав зі Львова до Шацька за 13 гривень" .

Для повноти картини мушу скзати, що тоді, коли починалась історія, "смеркалось". не дуже суттєво, але цікава деталь.

Почну з того, що двадцять хвилин чекав на маршрутку, після чого плюнув і пішов пішки з розрахунком сісти десь по дорозі. Як же, дожене мене щось... любесенько собі дочимчикував до самісінького вокзалу (це 8-9 км, причому мав на собі дві сумки). Симптоматично, що зустрів аж чотири маршрутки, якими міг би доїхати від гуртожитка.

Поки добрів до вокзалу, зовсім смерклось. Мав при собі 16 гривень з якимись копійками. Підходжу до каси, даю студентський, прошу загальний (із розрахунком на те, що він коштує так, яз з Ковеля до Львова - щось близько чотирьох гривень). Де: виявляється, 1) 28.06 закінчуються пільги студентам (поїзд о 0.32 29-го), 2) квиток коштує 11 грн. Мене то вибило з себе, даю касирці п'ятнадцять, хоч мав і одинадцять, і питаю: чого так дорого? Відповідь: "Такий тариф." Вже зовсім ні в що не в'їжджаю, механічно беру здачу і квиток, йду до колії. Трохи відійшов, думаю: скільки в мене грошей? Тільки тепер доходить, що здачі вона дала не 4, а гривню. Покопався по кишенях - набралось 2.82. Ну, думаю, історія... за що маю до Шацька їхати?.. Тільки що вголос не матюкався.

ПРиїхав тим часом поїзд. Людей в вагон напхалось... насилу найшов, де сісти. Сидів до години другої, потім поряд місце звільнилось, приліг.

Ну, до Ковеля добрався. Тут проблема актуалізувалась: як за 2.50 оплатити дорогу, що коштує 10? Рухнувся до банкомата - куди там, не видає п'ятірок. По водіях пройшовся, кажу, так є і так, в Шацьку доплачу... не беруть. Мусив Найця будити телефоном, щоб перекинула мені десятку, влетів на пиво. Але добрався, дописав вже біля Світязя.

Вчора знов рвонули на Винниківське. Калюжа, особливо якщо згадувати зараз, на березі Світязя. Але що зробиш, нема у Львові кращого. Пропливли туди-сюди-туди по діагоналі та й забрались. А що, сидіти там і втикати на тіла? Тілами там, між іншим, практично весь берег встелений і в 10-метровій прибережній смузі води їх густо. Десь глибше вже рідко хто пливе. І сидить там якийсь тип в пункті прокату плавзасобів, і товче в гучномовець одну фразу: "Озеро не перепливати", "Озеро перепливати заборонено, вертайтесь назад" - злить, на нерви діє. Але смішить - в контексті того, що там більш нема де й пропливтись толком.

Добре на Світязі - за прохід грошей не беруть, тіл майже нема... я вже не кажу про різну воду.

Але ж як у Львові буду - знов полізу в ту бовтанку, не стримаюсь. Мда...

Львів'яни, які на Винниківському купаються: дякую вам за те, що ви не знаєте, що втрачаєте (ORr'а не стосується.)

Благодать. Тимчасово.

---

23.06.2006, 21.35



Ще до футбольної теми. Що все-таки робить майже безглузда гра з людьми!

І ще до того ж: поясніть мені, якого чорта ганяти по Львову з українськими прапорами під сигнали авто?

Сиджу в парку ім. Франка, чекаю. Сьогодні такий дощ пойшов!.. З грозою, тільки гроза раніше була, перед дощем. Лежав тоді і її слухав... Дощ всім був чудовий, крім одного - короткий. Якби-то він досі падав!..

Блокнот мій все пошарпаніший робиться. Та й лишилось у ньому всього лиш вісім чистих листків.

Вернулось те давнє бажання писати хоч для себе? Писати, щоб не втрачати думок? Вернулось. Але з якої радості?

Боюсь, що аж з двох. Але одна - справді радість. Що цікаво, їх поєднання майже таке саме, як і три роки тому. Теж причина?

З критичних напівзауважень: "щоденник" - не дуже вдале слово.Але щось краще не так легко придумати. З існуючих - хіба що "нотатник", благо нотатки для себе й робляться.

Хочу, щоб завтра знов була гарна жарка погода. І хочу піти на озеро...

З дерева капнуло на голову. Яке ж приємне відчуття!.. Тільки мало його. І води в краплі мало.

А прямо зараз я померзнути хочу...

Ще тоді, як додому останній раз їхав, писав аби про що, лиш би писати. Зараз - хочу про щось важливе, хороше - тільки не знаю, про що. Зате маю ще один паскуднуватий відрізок життя.

Нічого. минеться. Шкода тільки, що й хороше минається...

Темніє. Що ж - не моя в тім вина...

---

22.06.2006, 21.50



Завдяки чому мова стає інтернаціональною? Виключно завдяки агресивності її носіїв в сучасності/минулому.

Хочу в інтернет. Нема грошей.



23.55

Сидів, дивився футбол. З єдиної причини - Японія-Бразилія.А взагалі - який сенс півтори години дивитись, як двадцять двоє... як їх назвати? - ганяються за м'ячем, тільки що впорядковано, і ще один просто так між них лавірує, але до м'яча - боронь боже! так, наглядає. От який сенс, га?

Але все одно, певно, завтра дивитимусь Україна-Туніс. А може, й не дивитимусь. Скоріше навіть ні. не люблю футбол, хоч пару слів при нагоді і можу зв'язати. Ну його.

Ні, ну бігати вони бігають. Але чого їм за то ще гроші платять?!

Все просто - "хліба і видовищ!" Тільки не просять тепер хліба і видовищ ціла індустрія поставлена.

Страшно.



В кімнаті починається щовечірній кіпіш... гаплик. Знов



01.40, цебто вже 23-є, п'ятниця. Але назва, в принципі, застосовна до дня, а не доби і, тим більше, оцього муракамівського часу.

Сидів, слухав музику з мобілки. Схотілось. Комусь наче казав вже, що з Enigma мені найбільше подобається "MCMXC A.D. Limited Edition". Як альбом, як цілість. Якийсь один трек - то навіть і не виберу, а альбом - знаю.

А іще мені треба буде як-небудь вдумливо переслухати Space. В навушниках. І позапам'ятовувати нарешті назви треків, бо вже зло бере.

На щось би нове розжитись, тільки на що? З моїм везінням не вгадаєш.

Все думаю: кидати мені звичку засиджуватись допізна чи ні? Все-таки ніч - єдиний час в гуртожитку, коли регулярно можу побути умовно сам. Так що навряд. Я занадто люблю ніч.

А за що? Тільки за надання самотності? Наче ні. Тільки от тяжко мені ще хоч одну причину н а з в а т и...

В кухні от сиджу. Напіввимушено, бо деінде візьми знайди хоч умовну тишу і спокій. Напівдобровільно, бо можу кинути і йти спати. Але жаль.

Все згадую той кліп.

І хочу завтра (сьогодні?) йти в інтернет. Так і зроблю, як гроші матиму.

Знову - хай не щастя, не мрія, просто виконання сильного бажання - впирається в гроші. В один із товарів всього-навсього, причому товар суто умовний, "який виражає вартість інших товарів". Чистої води фікція. Яка ще й в крові у суспільства... взагалі, є якийсь сенс пробувати його міняти?

Хотілось би знати. Знати, що - є. А так - лишається так думати.

А що є саме поняття людини, як не фікція в більшості випадків? Хіба що просто назва для подібних візуально об'єктів.

Задумався: в який час краще було б жити? В середньовіччя мене вже за одне це спалили б. Берем давніше: щось Стародавнє - Греція, чи Єгипет, чи Рим, чи Китай, чи... ні. Мене вже розбалувала техніка і зручності початку ХХІ ст.

А десь пізніше? Років на сто (двісті, триста, ...)? Не знаю. Взагалі не уявляю, що тоді може бути.

Та й так щодня маєм те, що вчора було майбутнім.З цього погляду "завтра" не настане ніколи - переходить на наступний день. І "вчора" ніколи не наступить... це взагалі абсолютно абстрактне психологічне (психічне?) поняття.

Хочу спати. Сильно хочу спати.

То зараз і піду.

---

22.20 того ж дня, вже в гуртожитку.



Мене чогось так і тягне паралелі проводити між "Должносью во Вселенной" і "Євангеліоном". Так що буду щось пробувати, тільки російською - щоб не принижуватись до невмілого перекладу і щоб не було суміші.

Итак, поехали.

1. Шар - Ангелы. Нечто неизвестное, невообразимое раньше, непонятное. Несущее разрушения, но потом обузданное и используемое человечеством... нет, скорее людьми - в собственных целях (Евангелионы).



2. Система ГиМ - Евангелионы (второй аспект). Средство, может, даже метод борьбы с неизвестным, инструмент познания, благодаря которому человек (в обоих случаях - пилот!) ощущает себя богоравным, способным влиять на развитие миров усилием мысли (!). Кстати, в НПВ никогда не поднималось одновременно больше трех человек.



3. Миры МВ - люди. Посредством их герои начинают понимать, осознавать свою значимость - и свое ничтожество. И тем более свою значимость. И еще сильнее - ничтожество, и... Ничтожество перед смыслом существования.



4. Толюня - Рей. Та же отрешенность, то же глубинное, неосознаваемое понимание сути вещей. ТО самое умение сделать необходимое в нужный миг, готовность пожертвовать собой, если нужно - и беспомощность в жизни... То самое неумение жить...



5. Если начал о персонажах, то Пец - Гендо. Эта аналогия послабее предыдущих будет, но и она - из очевидных. Пец - теоретический первооткрыватель Шара, Гендо намного более других информирован об Ангелах; оба занимают начальственные посты - много чего еще...

Но Пец - он более Человек. Он не бесчувственный робот, для которого важно лишь выполнение намеченного...



6. Люся Малюта - Рицуко. Их объединяет нечто вроде научного фанатизма, трезвый, даже излишне, взгляд на вещи, непоколебимость в обычной жизни, в работе - и неустойчивость перед психическими нагрузками, коими богаты оба произведения.



Но - кому уподобить Корнева? Его энтузиазм, его рвение, его совершенно особенное мышление, его небывалую энергичность, неуемную жажду деятельности? Его кажущееся равнодушие к философии, котьорое потом обернется более чем вдумчивым анализированием и обрушится на интеллект Пеца горой несокрушимых выводов-мыслечувств? Нету в "Евангелионе" такого персонажа... кое в чем близка Аска. Даже во многом. Но они совершенно разные.

Корнев ведь не только главный герой - он, по сути, одно из сюжетообразующих понятий - не могу просо сейчас лучше выразиться. Вокруг него закручиваются все дела - нчиная с Таращанска и заканчивая "шаротрясением". Не мог он уйти от Шара, не поняв его до конца - а что уж для человека жизнь и обычность-деловитость, если дано было ему не человеческое, не божественное - Вселенское понимание сути вещей...

В этом смысле он немного похож на Синдзи. Немного - не более. Синдзи такое понимание совершенно ни к чему, оно лишь мешает жить спокойно. Корнев же жить спокойно не может, это для него хуже медленной смерти - "дожить до пенсии, до хорошей пенсии, ходить на рыбалку". Не в состоянии помешать человечеству разрушить планету - он в последнем безумно-поэтическом подъеме в МВ хочет уничтожить разумную жизнь на найденной планете. С тех же позиций.

Но не замечает, что и сам служит в этом лишь разрушению... Человек идеи - до Конца.

Как и Зискинд. Но Зискинд гораздо более рационален, осторожен... Он осознает, что Понимание, пришедшее из глубин НПВ - не для современного человека, привыкшего к обычности. и покидает Шар... но не может без него, возвращается. В этом смысле он - вылитый Синдзи.



В то же время нет в "Должности во Вселенной" параллели для Мисато. Для человека любящего, страстного, безрассудного в своих порывах - и в то же время холодно-расчетливого и амбициозного - хотя, возможно, последнего она и не подозревает.Чем-то близок к ней тот же Корнев - но лишь чем-то, чем-то неуловимым.



И "Должность во Вселенной", и "Евангелион" - о смысле существования. Даже не человека - человечества. Но человечеству что-либо понять не дано. Эта ноша ложится на Личность.

К ней приходит необычное, неземное Понимание - того, что минувшее, да и большая часть существующего - мура, идиотизм, ерундистика... тщетные попытки неизвестно кого сделать неизвестно что - неизвестно из-за мелкоты обоих понятий. И?..



P.S. Вище нема ні художнього аналізу, ні чогось подібного. Просто стихійні (але впорядковані) думки... за Савченком - "мыслечувства".



Вчора занесло нас на фестиваль пива в Парк культури. Довелось мені побачити два абсурди... скажу лиш, які: поглинання пива на час і підіймання бочки з пивом.

Чого і те, й друге - абсурд, самі думайте, як маєте бажання... краще не майте. Воно того не варте.

І навіть дощу людського не було вчора - навіть промокнути не встигли. Зате хоч людей по... (придумайте щось підходяще, бо я вже й не знаю, що з ними робиться).

---

Нарешті маю час перестукати блокнот. Тільки по датах розіб'ю. Для чого - не питайте, не знаю.



19.06.2006, щось по 9-й вечора.



Хвилину тому побачив (точніше, звернув увагу) на пачці з-під анчоусів: "Харчова цінність у 100 г продукту: білки - 84,2 г, жири - 32,4 г." Досі такого ще не бачив. - Як трактувати - як розвиток людства чи як його деградацію?

Ще таке: ну не можу я зрозуміти, як це люди (добре, хоч не всі) з радості - п'ють, з горя - п'ють, від нічого робити - знов п'ють... чортзна-що.

Ходив сьогодні прогулятись... власне кажучи, ще не вернувся, сиджу на зупинці і діставна свою голову блокнот... боюсь, це надовго. Хотілось мені в якийсь ліс зайти чи щось тому подібне - ну просто вже знов не міг сидіти в коробці, пішов геть. Ходив-ходив, врешті, в ліс таки зайшов, навіть по дорозі - грунтовій, правда, але суті не міняє. Дивився, де би присісти, так і не надивився, тож собі прогулювався - поки не прийшов до Винниківського озера. Тепер от маю собі заняття думати - чи то хотілось мені десь неусвідомлено туди прийти, чи просто так вийшло?

Охарактеризували сьогодні при мені те озеро... повторяти не берусь. Двоповерхово, але в позитивному сенсі. Скоріше навіть воду, а не озеро. А по моїх враженнях - то не вода, а піщана суспензія. Не бачили люди світязької води, що їм зробиш

Та й ми вчора хороші були... що цікаво - без зовнішніх стимулів. Якщо духоту не брати до уваги, бо інакше навряд чи поліз би я в ту калюжу. Чекайте, це не зовсім справедливо... тнрохи відпливти геть від берега, і вода вже на воду схожа, хоч і не ідеальна.

Дочитав нарешті "Должность во Вселенной". Тільки зараз дойшло, наскільки страшна річ.Раніше кожен раз сприймав тільки як дуже... не знаю - неординарну, хорошу, високопробну фантастику.

Тепер нарешті докумекав (ганьба мені, що лиш тепер!), що там написано... Поколупаюсь в неті, може, найду те, на що маю бажання.

Ставлю собі питання: що за мода робити нотатки в людних галасливих місцях? Не міг наче годинами двома раніше присісти десь в лісі на колоду? А що, і комарям же з чогось жити треба... тільки не варто думати, що я би добровільно їм підставився. Просто прийняв би як неминуче. Певно, йтиму геть помалу, бо темно робиться - десята вже. До речі, мені все зручніше писати на коліні, і виходить все читабельніше... все ясно, як казати люблять, хоч насправді ясно мало що.

[Все. Пішов геть.]

---

Люди, як собі хочете, але рекомендую це до прочитання. Особливо тим, хто любить фантастику.

Владимир Савченко "Должность во Вселенной"

---

Щось в мене манія останнім часом - на людей впливати. Підозріло.

Знов глюки?

---

Ще не пропав.

Знов сиджу в Ковелі і думаю, коли нарешті тексти з блокнота сюди переберуться. А то він, бідний, вже кінчається.

З недавнього: ох, не варто мені мати занадто хороший настрій...

І озеро вночі ох яке чудове! Тільки вилазити холодно.

Age of Empires - все-таки класика.

---

Знов нічого не встиг... тепер, правда, із зовнішніх причин.

Можу пропасти геть з інету десь до кінця літа. Надіюсь, що зовсім не пропаду. І вернусь - це точно.



Сьогодні знов промок Мало, правда, але намочило мене

---

ПоЧитателі, спасибі вам.

За те, що вам не байдуже (думаю і надіюсь, не ображайтесь) моє існування.



P.S. Слово "ПоЧитателі" дуже всерйоз не сприймайте.

---

Це ще не казка... правда, не обійшлось без елементів. Це скоріше "не путевые заметки", хоч писалось майже все чи в дорозі, чи в непристосованих місцях... не знаю.





14-15.06.2006

Сиджу на Львівському вокзалі в очікуванні поїзда. І думаю: добре, що в сумці хоч Муракамі є. Хоча, власне, читати особливо не збираюсь, хоч і навряд чи спатиму.

Маю при собі блокнот, куди це, власне, й пишеться, і знаряддя праці - ручку (читай - дряпалку). А ще надію маю, що сьогодні написане благополучно перекочує в нет до багато чого іншого того ж характеру.

Це я додому зібрався. Хотілось мені ексцесів? Будуть, в цілком задовільній кількості... бідні мої нерви. матимуть собі щось на зразок фізкультури, причому тяжкої і у великих дозах.

Менше з тим. Доберусь до Шацька,все кину і на озеро заберусь - хоч на годину. Хоч таке матиму задоволення. Між іншим і до речі, вже стільки знайомих-не-волиняк "до мене" "в гості" збирається - аж цікаво робиться, що з того вийде і скільки я з ними мороки матиму.

Озеро озером, інтернет інтернетом. Вже придумав собі, яку аніму далі качатиму. Serial Experiments Lain. Якщо, звісно, лінки не здохли... а здохли, то звернусь до того пана, що ними поділився.

а взагалі вибрати щось конкретне не так просто. Багато є таких речей, які люди просто рекомендують. Класно було б, звісно, мати собі анлімний інет з хоч би мегабітовою лінією - але таке навряд чи десь можливо за розумні гроші, крім як десь на робочому місці. А там треба буде зарплату відробляти, + за трафіком слідкувати можуть, + вчитись треба, +... Одним словом, доводиться обходитись тим, що є, хоч і не вельми зручно - але все-таки досить непогано... і взагалі, до січня і того не було.

Поїзда мого ще нема, так що сиджу (це ще добре) і пишу - аби про що. Що мене самого цікавить - непогано виходить... є одна версія причини, але так собі. Чи то просто щось на зразок натхнення звалилось? Пишу й пишу - як тобі журналіст, тільки теми не ті. От задумався хвилину тому - в який жанр цю дряпанину віднести? І зразу себе підколюю: маячня п'яного ідіота, хоча більш-менш відповідає дійсності хіба перше слово з трьох. Суб'єктивна оцінка, само собою...

Зациклився на собі. Так мені дехто каже. А чого? Та просто - завжди є об'єкт для глузування і це нікого не ображає. Друга причина: хочеш зрозуміти іншу людину - розберись в собі. Третя: зациклюватись на комусь іншому нав'язливо і неестетично... у всякому разі, таке в мене враження.

Кругом люди шастають - вокзал все-таки. Не знаю, як иам вони на мене дивляться - я на написанні тексту зосередився. Але, певно, не найгірше видовище - сидить... гм, утримаюсь від самоопису - такий собі і з зосередженим виглядом щось строчить в блокноті, майже не відриваючись. Ну й хай дивляться, не щодня таку картину на вокзалі побачиш. А я собі писатиму - подивимось, що з того вийде.

Літо. (Що це я просто факт констатую, навіть без підтексту?) Надіюсь, вода в озері тепла вже. А як і холодна, то не біда - менше народу буде. Не можу втриматись від маленького плагіату: "Менше фігур - легше грати".

Таке ще питання стоїть вже тижнів кілька: як борги позбирати і самому в них не залізти?

Про те саме: роблячи людині послугу, отримуєш над нею певну перевагу, зверхність... може, навіть владу. може, через те я їх і люблю робити... а все поки гіпотетична манія величі, зрозумійте мене правильно.

Якщо, звісно, дочитаєте... мене, зазвичай небагатослівного, зараз як прорвало. В блокноті це вже шоста сторінка пішла, а я ж іще навіть не в поїзді. і що мене дивує, це все легенько собі пишеться, хоч і не сам сиджу... ні, сиджу, власне, сам, але ж на вокзалі!

О, вже не сам. Присів поряд хлопчина-солдат.І він кудись їде, куди - не знаю, а питати не буду. Нащо? Хай собі спокійно щасливо добереться і не має клопоту з ненормальним. Та й ненормальному той клопіт не особливо потрібен.

От виходить, що я на рівному місці пожалів нас обох. За що, питається?

Якби його розпитати, то знав би, за що. Значить, вже не просто так, вже він гідний того, щоб не мати зі мною клопоту. Цікавий умовивід вийшов, тим цікавий,що логічний... в моєму сприйнятті, у всякому разі.

Та ну його.. хай собі їде спокійно. Найдеться за що зачепитись.

Пересвідчуюсь, що практика "завжди мати при собі дряпалку і блокнот із запасом чистих сторінок" себе виправдовує. Одне - яку-небудь цікаву/важливу думку важче втратити, друге - є чим зайнятись. От годину сиджу вже - і нічого, не нудьгую. Тільки, боюсь, незручно буде щось занотовувати на ходу на вулиці з сильним рухом і вузькими тротуарами. Не всюди ж є такі зручні лавки, як на Львіському залізничному вокзалі.

серйозно, треба буде як-небудь в компанії зайнятись написанням "непутевых заметок" і на реакцію подивитись. а потім її записати. І (опційно) об'єктам експерименту показати, ну й, само собою, знов реакцію записати... і реакцію на записування реакції, і т.д. Буде чим зайнятись у свій час. Треба тільки підходящу компанію в реалі мати хоч би людей із трьох, крім мене... двох, думаю, малувато буде.

Так от собі думаю: скільки не кажіть, скільки не пояснюйте мені, що клаіатура краща, зручніша від ручки з папером - не повірю. Хоч би через те, що клавіатуру не візьмеш з собою просто так трохи чи не куди завгодно, а ноутбуки дорогі, собаки. Та й не настільки зручні: на коліні чи на долоні з ними не примостишся, треба за батареєю дивитись... одна морока. А з блокнотом сідаєш собі хоч на вокзалі, хоч на дереві та й пишеш, поки маєш чим і про що. А хочеш написане перестукати - які проблеми? Придумуєш собі зручний час, зручне місце - та й вперед, встигай тільки свої закарлюки розбирати.

Між цими двома абзацами зробив перерву, поміняв локацію. І сидів, власне, на пероні, але не на тому. Тепер на свій перейшов, пишу тепер стоячи, але на твердій поверхні, яка навіть стіл нагадує, є куди руки скласти. Хвилин через двадцять має мій поїзд бути...

З приводу пародій: ідея - насмішити. Скільки я їх бачив, то бувають смішні, бувають вдалі, бувають до страшного (чи смішного?) тупі, бувають ісерйозні. Але всяка пародія є пародія. Колись десь проитав, здається, навіть в когось з українських, що кожна пародія, шарж чи що там ще - це викивлення, деформація, знущання... мушу визнати, що доти над цим не задумувався... та тоді ще й не вмів особливо.

Ще більше хочу Сент-Екзюпері почитати. Ну та що ж - додому їду, матиму нагоду. Хоч лиш дві книжки, зате які!

І ще я хотів би так писати... вміти так писати. Але не вмію.

"Не кажи "не вмію", а кажи "навчусь"." І "навчусь" казати не спіши, людино... звідки ти знаєш, чи воно тобі буде потрібно?

Це так, само по собі. Просто згадалось, коли "не вмію" написав, а більше ніякого стосунку нема.

Мда... в школі рідко вчителів удостоював більше, ніж двох сторінок рукопису, а тут/тепер... Може, через те, що не з примусу. І для себе. та де може - так воно і є.

Але на те, що для себе, не зважайте, пані й панове. Читайте, як маєте бажання, поки є що... З другого боку від "поки є що", мушу сказати/написати/набрати, що для себе писати мені легко. Навіть приємно. А інакше вже давно закинув би - або навіть не починав би.

Для себе - про себе. Для когось - про себе. Постійно. Для себе про когось - хіба зрідка й випадково, і взагалі не люблю... хіба що суто для себе, щоб не бачив більш ніхто. НЕ знаю, з яких міркувань. Певно, все з тих самих - з боязні, небажання образити. Бо ображені люди люблять відвертатись геть. Ігнорувати. І взагалі - ставиш себе на їх місце і маєш... З тих же міркувань не пишу і для когось про когось. Поправлюсь: стараюсь не писати - часом може й проскочити випадково. Як трапиться, то знайте - прошу прощення.

Зручне тут місце для письма, виявляється, хоч і стояти мусиш... Є правда, в записників серйозний недолік - в них нема доступу до інтернету, мусиш обходитись тим, що є.

Вже в поїзді. Нижнє бокове. Хто сказав, що погане місце? Можеш собі хоч всю ніч сидіти і нікому не заважаєш. А верхні погані... у всіх розуміннях. і вибиратись незручно, і короткі, і за речами наглядати тяжче, і пасажирам знизу незручності створюєш... мало що.

От я собі думаю: чи може хтось з пасажирів догадатись, що в сумці в мене шахова дошка, а в ній, крім фігур, ще підбірка дисків. А що в дошку не стало, так в сумці їде.

Хочеться подумати над тим, чи можна мене меломаном вважати. І думається, що можна... хоч на концерти і не ходжу, але й не буває їх під мої уподобання. ну що я зроблю, як мені мелодійність подобається? От що: плюну й слухатиму сам.

А все-таки мені серйозно пощастило, коли тоді в Ковелі ляпнув про Space...

Хотів би послухати щось інструментально-струнно-клавішне, але не класику, сучасне щось. Тільки що і де таку річ відкопати?

А може, й не сидітиму ніч, ляжу спати. Темінь все-таки часом чинить незручності.



Город, как всегда, стреляет в ночь дробью огней, гася - убивая? - звезды...



Що, один я у всьому вагоні не сплю? Не рахуючи провідника?





15.06.2006.



Вже коло озера. Сиджу, слухаю хвилі, провітрююсь, ну, й гріюсь трохи під сонцем. Наєць помалу кіпішує, щоб купатись ішов. А я ж не купатись, а до озера прийшов, чого так давно хотілось...

Все. Тепер нікуди не йду без записника і записувального пристрою.

Майже як і хотілось. Берег практично порожній, тільки ми з Найцем і ще якісь двоє хлопців... боюсь, знайомі. Якби ще вітер ледь легший був... та він і так несильний. Такий тільки, щоб хвиля хлюпала.

Люди, скільки ви втрачаєте! Сидите там по містах, по своїх коробках...



Під вечір. Сидимо біля магазину. Пили пиво, правда, вже гроші кінились. так що сидимо вчотирьох (як і мало бути) за столиком, трохи балакаєм про інтернет і пов'язані речі. Приколюються з мене потрохи... в смислі пробують. пива виявилось мало: що є дві пляшки під рибку? Але гроші кінчились, так що більше ні пива, ні рибки нема.

А хотілось би посидіти в компанії десь при озері, при багатті хоч півдня...





16.06.2006. Вечір.



Спостереження: не доручай іншим того, що можеш зробити сам, особливо коли це тебе стосується. Мій холодний чай чогось досі не холодний, але я не про це. Справа в тому, що він не досить міцний, як на мій смак. Добре, що хоч цукру не насипали.

Сиджу в Ковелі, чекаю поїзда - тепер напіввимушено. Чекати ще зо три години. Що робитиму - не знаю. Вибір невеликий - писатиму або читатиму. Поки пишу.

Вже в неті побував... мало! Часу мало - якихось півтори години. Що то є? І якого лиха Телеком лиш до одинадцятої вечора працює? Так би ще мінімум години дві сидів в онлайні - а то розмову довелось обривати, і взагалі... Не передрукував ніц звідси, значить, часу треба буде ще більше. На ніч? Не знаю. Якщо не вистачить дня - боюсь, піду. Такий.

Перечитав, звісно, "Планету людей". укди б я дівся? Книга з тих, які варто дарувати - і тільки дарувати. Про політ. Не тільки льотчика - про політ душевний...

Із собою ще одну взяв, яку теж давно перечитати хотів. Не Сент-Екзюпері, правда - Савченка "Должность во Вселенной". Подумалось, що вона близька до "Євангеліона". Більше того, це вже певність.

Бачив кліп. Музика: Prodigy - Breathe. Аніме: End of Evangelion. Про вимушену жорстокість. З підтекстом про її осмислення.

Задумався, що ж він робить в товариша, який з аніме взагалі не в ладах. Думаю, можу претендувати на те, що знаю його досить добре(одинадцять років все-таки). роблю висновок, що суто через муз. трек...

Само собою, не тільки про це задумався. Власне, й задумався тільки зараз - через півдня... Я ж той кліп і раніше бачив, тільки не робив собі честі над ним поміркувати, поки не почав всерйоз аніме дивитись.

Кліп - про жорстокість. Власне, в самому "Кінці Євангеліона" тема її є, і сильна. Але не на ній увага акцентується, а на людях, до яких уже звик як до товаришів, хороших знайомих... А в кліпі жорстокість, насильство подаються концентрованою дозою, ще й під жорстку електронщину. Якщо знаєш сюжет аніми і можеш - задумаєшся: для чого? З якої речі люди мусять захищатись від людей... особливо якщо через кілька годин/днів всім все одно буде однаково? мене це знов наводить на давні мої думки: чого варта людина, яка не в змозі себе контролювати по відношенню до інших? І чого варте суспільство, яке змушене фактично силовими методами контролювати дії своїх членів?..

Мені на них відповідати не хочеться...

А ще ж суспільство людьми утворене, не кимось іншим...

Ну от - на стіні залу чекання табличка: "Не смітити!" І як це нас характеризує, дозвольте спитати?



Після цього всього про домашні враження писати якось нема бажання. Так що почитаю трохи Савченка...

---

Маю купу матеріалу, але не маю часу. Так що відкладається... надіюсь, ненадовго.

Пора вже нову казку писати...

Тільки про що вона?

---

Мене пре!



http://www.onlife.ru/interactive.phtml?id=355

---

Як я й думав, як мені й хотілось...



Тест: http://legiofulminato.nm.ru/eq/evaquiz.html

---

Лиш кілька днів, як погода наладилась, а мені знов дощу хочеться...

Візьми зрозумій.

---

"Планета людей" Сент-Екзюпері. Шедевральна книга. Про все потрохи, і не більше. Поетично. Але прозою. З висоти льотчика. Про людей.

Хочу перечитати - і не маю тут. Людина ніколи не має того, що їй справді потрібно в той момент.

---

Мало у Львові зірок, мало... Вчора (формально - позавчора) виглянув в небо, добре, що воно хоч чисте було. А їх - мало... Не знаю, чим то викликано. Основна версія - освітленістю. Ще є - запиленістю повітря.

Та чим би не було, а душить Місто зірки. В Шацьку незмірно більше...



Мрія. Чим вона стає, коли збувається? Банальним виконаним бажанням. Нічим більше. Взагалі не знаю - чи в мрії більше від бажання, чи в бажанні - від мрії. Але... Якщо чогось хотіти, і так станеться - то що це є, як не бажання?

Хочете - побийте, але мрія просто по суті своїй має бути чимось нереальним, нездійсненним, фантастичним... Має виношуватись, виколисуватись, продумуватись до дрібниць, ідеалізуватись - щоб вмерти разом з мрійником... Скажете - це не мрія, а збочення. Нав'язлива ідея чи щось на зразок. Як хочете - хто вас силує створювати хоч би ілюзію щастю, якщо справжнього все одно не досягти...

А мрійник все-таки вірить, що все може трапитись, тихо, мовчки, може, навіть з відчаєм, але вірить... До останнього, що б там не казали про надію...

Такі вони, мрії, для мене...



Позавчора (чхати на формальність) нарешті "Pearl Harbor", вчора "Gladiator" подивився. Задумався. Про свободу совісті і моралі. Про натовп. Про тих, хто на натовп працює.

Натовп... По одному - люди як люди, особистості - які вже не є, часом навіть цікаві... Разом - збіговисько, кероване невідомо чим і ким, і якому подавай лиш щось на зразок наруги, жорстокості, збиткування і т.д. Можете продовжити список на свій розсуд. Сама ідея натовпу старезна - "хліба і видовищ!", але це не означає, що вона хоч скількись змінилась. Просто розширилась. І різниця лиш в тому, що сучасні видовиська просто... цивілізованіші, чи як? Але суть їх та сама - зайняти. Може, навіть загіпнотизувати наскількись... видовиська, збіговиська, як відомо, дуже помагають розвіятись - від думок помагають.

Подивився на війну - ще раз згадав стару свою ідею про шахи.І ще одне туди - в шахах неможлива підлість. В людських (все одно, якого рангу) стосунках - можлива.

Власне, не про це, але близько... Людина без совісті - егоїст (все приблизно, не знаходиться щось точніше), без ввічливості - грубіян. Без того й іншого - хам.



А в гуртожитку неможливо - фізично? соціально? самому лишитись хоч на два дні...

Купив сьогодні... в смислі - вчора собі пляшку портеру, і понесло мною на Погулянку... Сидів там, по суті, години дві, хоча фактично - з півтори і в два сеанси. Чого ходив - не знаю. Знаю, для чого - сховатись від Міста. Хоч ненадовго. Хоч куди-небудь. Від асфальту, шуму, пилюки, ящиків з електронікою, народу, машин, магазинів... Забратись з коробки з чотирьох стін і двох перекриттів. Лишитись самому в місці, де не потурбує ніхто і не заважатиму нікому.

От і сидів... Відпочив трохи - хотілось би більше. Передумав багато... треба би мені при собі блокнот якийсь мати, чи як...

Про пиво, хоч і не в тему (ну й що? Тим краще): воно все-таки краще п'ється в компанії, аніж на самоті... правда, в різних варіантах - різна мета.



В результаті всіх подій кількох останніх днів сиджу знову ніч в неті. Є що сказати сюди, скучив, ще щось... І, само собою, забрався геть з реальності.

Ненадовго. Але забрався.

Яка радість в ній сидіти? І так проводиш там трохи чи не весь час, і в віртуальності мусиш на неї відволікатись... так що претензії до віртуальності мені не пред'являти.



Починаєься: хвилину тому шукав в броузері кнопку збереження...

Комп'ютер, між іншим, річ утилітарна - через те, що багатофункціональна.



Стук-стук-стук... Хіба пожаліти клавіатуру - не моя?

За що? Вона для того існує.

Ну так чимось би ще її помучити?



А не знаю, чим ще. Імпровізувати пробуватиму... хоч ліпше би для такого порцію паперу перепсувати, зручніше. Чого перепсувати? Бо покреслений буде густо і в багатьох напрямках, тексту густо буде всякого різного не завжди інформативного, а часом так, абищо... аж побачити таке хочеться. Давно вже такого не чудив - з тої ж причини. Не сам. Я не можу, органічно не можу показувати людям, яких бачу щодня, те, як щось пишу (хіба що то що-небудь абсолютно нейтральне на зразок... навіть не знаю), навіть Натальці, яка мене начеб розуміє... у всякім разі, я так думаю на підставі сімнадцяти років фактичного знайомства, трохи менше - осмисленого... Часто думаю, що вона, певно, прикидається, коли дає зрозуміти, що я з своїми - ну з чим? Ходить слово "прикол" - але то не приколи, думав про фікції - але то не власне фікції... таке от питання дефініції. - її не цікавлю. Та майже напевне прикидається - вона ж серйозна людина. Хотів би я побачити, чим вона живе...

Щось записник цей скоріше думки мої відображає, а не життя. Різниця не така щоб дуже велика, але принципова. Та воно й на краще - з одного боку, так задумувалось, з другого - не вмію інакше, з третього, пробачте, - тяжче буде біографам, якщо хтось придумає собі таку напасть - моє життя відслідковувати. Казали, що в мене манія величі - певно, не без того. Казали, що вона обтяжена комплексом неповноцінності. Ох, боюсь, правду казали...

А дечого не казали. Що ідеаліст. Що мрійник. Що хочу свої ідеали в життя помістити... тільки не знаю, для чого. Щоб вони погнулись, викривились, деформувались? Ні. А в існуючій реальності так і буде. Значить, лишається або ідеали міняти, або реальність.

А не так воно просто...



В свій час поміняю. Надіюсь. Питання - коли він настане?

Але те будем знати. З себе: "Кінець світу не пропустиш". Всяка зміна - чомусь кінець. З другого боку - кожен кінець в якомусь розумінні/варіанті і початок... часто в суто формальному, теоретичному.

Як у Цоя: "Дальше действовать будем мы".

Тоді вже і "Пожелай мне удачи"...