Спочатку гіперемоційне, потім спокійніше. Або в глядача виробляється толерантність; однаково, це скоріше на користь. Все сподівався, але так і не дочекався ще хоч би одної гри наосліп.
---- Це таки рік незакінчених історій. В цьому світлі доречно поміняти заголовок, тим більше що старий трохи ріже мені око і почуття прекрасного.
У Тернополі, як завжди, холодно. Часом це на краще. Можна думати, що тремтиш від холоду, а не від нервів. Не знаю тільки, що я тут хотів знайти. Але хоч нудно майже не було. Бо хоть би щось пішло так, як було задумано. Знов суцільний гротеск - можна було цього сподіватись
- І все-таки: які в нас плани на сімнадцяте-вісімнадцяте? - В суботу слем, в неділю літературка, їдем. - Коли? - Та в суботу... - Це досить самоочевидно, що в суботу. В котрій? - Певно, як того разу, після третьої. - Цікаво, чому я в цьому сумніваюсь? - ? - В контексті певних подій в минулому... - ? - ...ти хотів сказати "після п'ятої"? - Ну, цього разу зробимо розумніше: розбудимо Ліку в дванадцятій, і так далі...
- Как там у тебя дела? - Як в пісні. - Кажется, ты что-то такое уже говорил... ну-ка напомни, в какой это песне? - "Остров невезения". - Что, всё так плохо? - Якоюсь мірою
Ну, припустім, пісня час від часу міняється. "Мне есть чем платить, но я не хочу победы любой ценой; я никому не хочу ставить ногу на грудь."
Сто років тому в одній книжці в якомусь тесті було запитання "чи бачите ви інколи кольорові сни?" Кольорові, ха. Кольорові, звукові і тактильні одночасно. Достатньо реалістично, щоб розчаруватись через пробудження. Тривожний дзвіночок. Я ж так з часом можу почати боятись спати. Щоб де чого не приснилось, щоб не розчаровуватись реальністю.
майже не спойлерТак от звідки у "Ганбастера" ноги ростуть У старому аніме таки часто є якийсь певний шарм, хай навіть спочатку непомітний. Сюжет - скільки там того сюжету в історії про теніс? Хай розвиток персонажів відбувається стрибками і місцями трохи притягнуто за вуха, хай воно намальовано подекуди занадто статично, хай там що завгодно, - з якогось моменту проникаєшся, вливаєшся в розповідь і чекаєш закінчення одночасно нетерпляче і неохоче. І закінчення, слід сказати, таки вдале й хороше. Хоть і теж, можливо, трохи натягнуте. Десь попереду купа продовжень - але в довгий ящик, в довгий ящик. Досить з мене тенісу