No pain, no gain.
Маленькі життєві радощі.
пятница, 19 октября 2012
No pain, no gain.
Maaya Sakamoto - Nekoze
soundcloud.com/user796778/nekoze/s-ZB1NJ
maayas.net/forum/Thread-New-Single-Collection-M...
soundcloud.com/user796778/nekoze/s-ZB1NJ
maayas.net/forum/Thread-New-Single-Collection-M...
вторник, 16 октября 2012
No pain, no gain.
Байка про двірника Пашу усе-таки відтворюється (з перерахунком на місцеві реалії, безперечно). Однак здається, ніби проходить осторонь.
Може, тому, що не маю жодних намірів байдужим мені людям доводити незначущі для мене речі, які однаково будуть проігноровані. Статус-кво десь так на місяць збережено, наразі більшого не потребую
Може, тому, що не маю жодних намірів байдужим мені людям доводити незначущі для мене речі, які однаково будуть проігноровані. Статус-кво десь так на місяць збережено, наразі більшого не потребую
понедельник, 15 октября 2012
No pain, no gain.
Здатність (властивість?) спонтанно потрапляти в незнайомі компанії, як виявилось, нікуди не зникла.
Непунктуальність деяких людей заслуговує як мінімум на зачудування. Мені не дано зрозуміти, як можна ледве чи півтора кілометра по місту за нормальних погодних умов і відсутності форс-мажорних обставин долати півтори години. Навіть на таксі.
Годилось би вже тоді насторожитись Хоча нічого, крім пилюки, в повітрі ще не витало.
Далі була поїздка на концерт, якого не було - про що, схоже, не попередили тільки мене (наївність і довірливість плачуть обнявшись. Whatever, принаймні вийшло хоть на добу і не безцільно забратись з Чорткова); прогулянка вечірнім Тернополем; перша незнайома компанія; пошуки невідомо чого невідомо де - а саме квартири незнайомого (очевидно, знову тільки мені) панка і ночівля там. Тут сюрреалізм почав витісняти реальність. Зокрема, довелось вислухати ремінісценції про Шипіт, навчання (якщо це можна так назвати) в якомусь ПТУ, про подорож (?) автостопом з Бучача в Чернівці через Тернопіль (це майже строго в протилежний бік) у товаристві растаманів, можливо, ще щось. А також історію одних стосунків уже з четвертого боку (завжди дивуюсь, чому мені регулярно плакаються і/або виговорюються про проблеми, я ж навіть не розпитую О_о). Усе це в товаристві двох поетів і двох панків на п'яти-шестиметровій кухоньці. Майже дежавю.
А потім нізвідки виникли двоє гопників і розбавили компанію до знову незнайомої. На цьому місці Анреко остаточно перестав намагатись зрозуміти, що діється в цій реальності. Можливо, якоюсь мірою і під дією алкоголю (до речі, не пийте з панками: це неестетично - але дешево, надійно й практично, кінець цитати. В поганому розумінні цих слів. Панки (принаймні провінційні, судячи з мого досвіду спілкування з ними) узагалі народ доволі специфічний: нейтрально-доброзичливі, іноді досить приємні (якщо нечасто перетинатись), але неадекватніііі...). Але принаймні це довго не тривало.
На ранок неділі мав намір посадити своїх в автобус і рушити гуляти Тернополем. Але ж так не буває. Вийшли з квартири і наткнулись на вчорашніх гопників - це вилилось у втрачену годину для мене і щонайменше півдня на похмеляння і продовження банкету для решти. Але хоча б після тої години сюрреалізм потихеньку розчинився. Далі були шість годин прогулянки, втрата орієнтації на місцевості, внаслідок чого вийшов у протилежний бік, ніж збирався, залізничний вокзал і автобус.
Що ж. За інших умов-обставин, ба навіть за тих самих, інакше сприйнятих, деякі речі могли б піти інакше - тільки хтозна, чи краще. А машини часу в цій реальності катма. А так одна з незакінчених історій тепер принаймні не виглядає заплутаною і незрозумілою.
Непунктуальність деяких людей заслуговує як мінімум на зачудування. Мені не дано зрозуміти, як можна ледве чи півтора кілометра по місту за нормальних погодних умов і відсутності форс-мажорних обставин долати півтори години. Навіть на таксі.
Годилось би вже тоді насторожитись
Хоча нічого, крім пилюки, в повітрі ще не витало.Далі була поїздка на концерт, якого не було - про що, схоже, не попередили тільки мене (наївність і довірливість плачуть обнявшись. Whatever, принаймні вийшло хоть на добу і не безцільно забратись з Чорткова); прогулянка вечірнім Тернополем; перша незнайома компанія; пошуки невідомо чого невідомо де - а саме квартири незнайомого (очевидно, знову тільки мені) панка і ночівля там. Тут сюрреалізм почав витісняти реальність. Зокрема, довелось вислухати ремінісценції про Шипіт, навчання (якщо це можна так назвати) в якомусь ПТУ, про подорож (?) автостопом з Бучача в Чернівці через Тернопіль (це майже строго в протилежний бік) у товаристві растаманів, можливо, ще щось. А також історію одних стосунків уже з четвертого боку (завжди дивуюсь, чому мені регулярно плакаються і/або виговорюються про проблеми, я ж навіть не розпитую О_о). Усе це в товаристві двох поетів і двох панків на п'яти-шестиметровій кухоньці. Майже дежавю.
А потім нізвідки виникли двоє гопників і розбавили компанію до знову незнайомої. На цьому місці Анреко остаточно перестав намагатись зрозуміти, що діється в цій реальності. Можливо, якоюсь мірою і під дією алкоголю (до речі, не пийте з панками: це неестетично - але дешево, надійно й практично, кінець цитати. В поганому розумінні цих слів. Панки (принаймні провінційні, судячи з мого досвіду спілкування з ними) узагалі народ доволі специфічний: нейтрально-доброзичливі, іноді досить приємні (якщо нечасто перетинатись), але неадекватніііі...). Але принаймні це довго не тривало.
На ранок неділі мав намір посадити своїх в автобус і рушити гуляти Тернополем. Але ж так не буває. Вийшли з квартири і наткнулись на вчорашніх гопників - це вилилось у втрачену годину для мене і щонайменше півдня на похмеляння і продовження банкету для решти. Але хоча б після тої години сюрреалізм потихеньку розчинився. Далі були шість годин прогулянки, втрата орієнтації на місцевості, внаслідок чого вийшов у протилежний бік, ніж збирався, залізничний вокзал і автобус.
Що ж. За інших умов-обставин, ба навіть за тих самих, інакше сприйнятих, деякі речі могли б піти інакше - тільки хтозна, чи краще. А машини часу в цій реальності катма. А так одна з незакінчених історій тепер принаймні не виглядає заплутаною і незрозумілою.
No pain, no gain.
25.09.2012 о 10:37
Пише Seteh:- Коли я чую "вибачте, будь ласка", мені вже самому хочеться сказати "Та ні, це ви мені вибачте".
URL записуExactly.
воскресенье, 14 октября 2012
No pain, no gain.
"Збираюсь погуляти містом і, можливо, трошки заблукати". Знову так і сталось.
В цьому світлі хочу якісного переходу бажаного в дійсне. Just in case
В цьому світлі хочу якісного переходу бажаного в дійсне. Just in case
суббота, 13 октября 2012
No pain, no gain.
Квітень 2013.
пятница, 12 октября 2012
No pain, no gain.
10.10.2012 в 16:00
Пише Веселый робот:Про дворника Пашу
Паша человек не богатый, но достаточно обеспеченный. Деньги, вложенные в свое время в определенный бизнес,приносят стабильную ренту около 2 тонн зелени в месяц. Для провинции не плохо. Паша еще достаточно молод, не женат, и какое-то время жил беззаботной жизнью не богатого рантье, но скука и определенное чудачество вселили в него мысль устроиться дворником в одну управкомпанию. Работа на свежем воздухе, а метлой махать Паша с детства любил. А главное какое-то моральное удовлетворение от того, чт...читать дальше (еще 1307 символов) >>
URL записиПаша человек не богатый, но достаточно обеспеченный. Деньги, вложенные в свое время в определенный бизнес,приносят стабильную ренту около 2 тонн зелени в месяц. Для провинции не плохо. Паша еще достаточно молод, не женат, и какое-то время жил беззаботной жизнью не богатого рантье, но скука и определенное чудачество вселили в него мысль устроиться дворником в одну управкомпанию. Работа на свежем воздухе, а метлой махать Паша с детства любил. А главное какое-то моральное удовлетворение от того, чт...читать дальше (еще 1307 символов) >>
Щось мені цю історію нагадує. Хоча, може, й безпідставно
вторник, 09 октября 2012
No pain, no gain.
Потихеньку починаю ліквідувати хвости по Міядзакі. Багато польотів, глайдер (+_+), мила оку мальовка вісімдесятих, доречний саундтрек (місцями, правда, занадто урочистий).
Суто емоційно Тоторо мені більше сподобався. Але це несуттєво
Суто емоційно Тоторо мені більше сподобався. Але це несуттєво
понедельник, 08 октября 2012
No pain, no gain.
Знову незакінчена історія. Дослівно: "To this day, it is not clear how their story ended ---". Здається, щось невідоме з мене відверто знущається
Поза тим. Сюжет доволі дохлий, фінал передбачуваний, усе в кращих традиціях шаблонності. Одноразове. Але намальовано красиииво, не заперечиш. І навіть з претензіями на реалістичність. Можна дивитись вже хоча б через літаки і бої.
Тільки звідки в японців така любов до канардів з штовхаючим гвинтом?
Поза тим. Сюжет доволі дохлий, фінал передбачуваний, усе в кращих традиціях шаблонності. Одноразове. Але намальовано красиииво, не заперечиш. І навіть з претензіями на реалістичність. Можна дивитись вже хоча б через літаки і бої.
Тільки звідки в японців така любов до канардів з штовхаючим гвинтом?
No pain, no gain.
Цілком несподівано пошкодував, що читав не досить (як виявилось) детективів О_о
На три чверті захоплююче. Остання, правда, трохи розчарувала і компоновкою - епізодична, і змістом - цікавий був тільки аналіз оголошення по радіо, натяки на розвиток персонажів і взаємин хоть і є, але ними все і обмежується. Занадто різкий контраст після фестивальної арки.
Хочу другий сезон. Бо перший обривається незакінченою історією. Прямо якийсь рік незакінчених історій виходить
На три чверті захоплююче. Остання, правда, трохи розчарувала і компоновкою - епізодична, і змістом - цікавий був тільки аналіз оголошення по радіо, натяки на розвиток персонажів і взаємин хоть і є, але ними все і обмежується. Занадто різкий контраст після фестивальної арки.
Хочу другий сезон. Бо перший обривається незакінченою історією. Прямо якийсь рік незакінчених історій виходить
No pain, no gain.
Давайте восклицать, друг другом восхищаться.
Высокопарных слов не стоит опасаться.
Давайте говорить друг другу комплименты -
Ведь это все любви счастливые моменты.
Давайте горевать и плакать откровенно
То вместе, то поврозь, а то попеременно.
Не надо придавать значения злословью,
Поскольку грусть всегда соседствует с любовью.
Давайте понимать друг друга с полуслова,
Чтоб, ошибившись раз, не ошибиться снова.
Давайте жить, во всем друг другу потакая,
Тем более что жизнь короткая такая.
Лііірика
Однак, ці мені поети. Мало того, що ніде від них не сховатись, то ще лізе в голову щось напівзабуте/напівзгадане/краєм-вуха-колись-почуте і змушує себе гуглити
Высокопарных слов не стоит опасаться.
Давайте говорить друг другу комплименты -
Ведь это все любви счастливые моменты.
Давайте горевать и плакать откровенно
То вместе, то поврозь, а то попеременно.
Не надо придавать значения злословью,
Поскольку грусть всегда соседствует с любовью.
Давайте понимать друг друга с полуслова,
Чтоб, ошибившись раз, не ошибиться снова.
Давайте жить, во всем друг другу потакая,
Тем более что жизнь короткая такая.
Лііірика
Однак, ці мені поети. Мало того, що ніде від них не сховатись, то ще лізе в голову щось напівзабуте/напівзгадане/краєм-вуха-колись-почуте і змушує себе гуглити
No pain, no gain.
Мерзни-мерзни, вовчий хвосте.
Вважаймо, що Тепла Осінь закінчилась. Час мерзнути пальцями і відігрівати їх
Вважаймо, що Тепла Осінь закінчилась. Час мерзнути пальцями і відігрівати їх
суббота, 06 октября 2012
No pain, no gain.
Символічно.
вторник, 02 октября 2012
No pain, no gain.
02.10.2012 1:27:59 Unrecognized: може, це прозвучить дивно, але мені знов хочеться чогось короткого, динамічного і екстравагантно-ексцентрично-божевільного, хоч воно теж, по ідеї, занадто скоро кінчиться )
Точнісінько так воно й вийшло.
Точнісінько так воно й вийшло.
понедельник, 01 октября 2012
No pain, no gain.
Pumpkin Scissors
Більше року тому наткнувся на пісню. Проникся. А потім хтось мене спитав (напевно що Футарі), чи це з якогось аніме.
Здивувався, що не припустив такої можливості. Погуглив. Так і вийшло. Подивився опенінг. "Gonzo такі Gonzo."
А тепер виявилось, що це нетиповий випадок. Від Gonzo хіба погана графіка. Загалом несподівано вдалий серіал, хоть історія і незакінчена. З легкими відтінками Алхіміка і Хеллсінга. І, можливо, Fate/Stay Night: Аліса як алюзія на Сейбер.
Ня.
Guilty Crown
Перша половина в рамках пристойності, watchable / друга - суцільний треш. Не буду оригінальничати: нагадує Code Geass, така сама нестача здоровогу глузду. Не обгрунтовуйте необгрунтовне.
Хоча саундтрек приємний.
Більше року тому наткнувся на пісню. Проникся. А потім хтось мене спитав (напевно що Футарі), чи це з якогось аніме.
Здивувався, що не припустив такої можливості. Погуглив. Так і вийшло. Подивився опенінг. "Gonzo такі Gonzo."
А тепер виявилось, що це нетиповий випадок. Від Gonzo хіба погана графіка. Загалом несподівано вдалий серіал, хоть історія і незакінчена. З легкими відтінками Алхіміка і Хеллсінга. І, можливо, Fate/Stay Night: Аліса як алюзія на Сейбер.
Ня.
Guilty Crown
Перша половина в рамках пристойності, watchable / друга - суцільний треш. Не буду оригінальничати: нагадує Code Geass, така сама нестача здоровогу глузду. Не обгрунтовуйте необгрунтовне.
Хоча саундтрек приємний.
пятница, 28 сентября 2012
No pain, no gain.
Дві чашки кави проти щигля в лоб, що в околі дві тисячі сімнадцятого перечитуватиму плюс-мінус сучасні записи (якщо перечитуватиму) з гомеричним реготом.
четверг, 27 сентября 2012
No pain, no gain.
Зненацька відчув бажання передивитись "Безтолкового Вомбата".
У світі так багато дивних питань. Наприклад, у кого який улюблений радянський мультик?
У світі так багато дивних питань. Наприклад, у кого який улюблений радянський мультик?
понедельник, 24 сентября 2012
No pain, no gain.
(...) что продукты неполного сгорания бензина при определённых условиях - смутное беспокойство является основным фактором - химически соединяются со временем, "связывая" мгновения так же, как нуклеофильный агент связывает атомы в молекулы. Этот процесс называется хронокристаллизацией, или (в случае острого беспокойства) хронопреципитацией. Получившееся в результате правильное расположение мгновений является куда более регулярным, чем изначальниое хаотическое "сейчас", однако, к сожалению, уменьшение энтропии сопровождается резким падением биологической толерантности.
(...)
Как справедливо замечает учёный, одна бензиновая газонокосилка со скоростью менее 3 миль в час может петролизировать три часа полноценного воскресного отдыха в пределах городского квартала.
Ле Гуїн, "Некоторые подходы к проблеме недостатка времени".
(...)
Как справедливо замечает учёный, одна бензиновая газонокосилка со скоростью менее 3 миль в час может петролизировать три часа полноценного воскресного отдыха в пределах городского квартала.
Ле Гуїн, "Некоторые подходы к проблеме недостатка времени".
пятница, 21 сентября 2012
No pain, no gain.
Всі три дні мене дивувала нездатність увечері заснути, незважаючи на втому; здається, це перенеслось і на сьогодні. Причому вдень дрімота підкрадалась, варто було на зупинці склепити очі.
Три дні, приблизно сто тридцять кілометрів, загальний фейл. Цілком об'єктивний - до дощу треба було готуватись краще. Як завжди, винні розгільдяйство і брак критичного мислення, де воно потрібне. І трошки незнання корисних речей - наприклад, як правильно вибирати рюкзак. А то лямки виявились, гм, невдалими - як наслідок, намуляв плечі. Ну та це ми переживем і, можливо, навіть врахуєм на майбутнє.
Ну й, ясна річ, не слід забувати про роль Організації. Кінець ліричного відступу.
Можна було пройти більше. Але якщо дома вставати в п'ятій - звичка, хоть і вимушена, то в вільному просторі в середині вересня в цей час ще пітьма. Світає близько шостої, може, навіть чуть пізніше. Словом, раніше восьмої рушати не вдавалось. І з тягарем за плечима надовго не розженешся, що чотири-п'ять кілометрів зупинявся. Зайва зупинка - згаяний час - менше пройдено до вечора, поночі ані рухатись, ані розташовуватись не зручно.
Час, тим не менше, сприймався якось цілісно, розмірено; ані тягуче, ані стрімко. Правда, дещо одноманітно - траса досить монотонна, фактично поміж містами-селами доводилось рахувати кілометрові стовпи.
Села Тернопільщини мають милу таку рису - колодязі вздовж вулиць, а не тільки в дворах. На Волині такого не пам'ятаю, по Львівщині не досить прогулявся.
Іще бачив справжню живу лисицю, вперше в житті. Метрів за вісім-десять. Сфотографувати не встиг - помітила мене, злякалась і втекла.
Три дні, приблизно сто тридцять кілометрів, загальний фейл. Цілком об'єктивний - до дощу треба було готуватись краще. Як завжди, винні розгільдяйство і брак критичного мислення, де воно потрібне. І трошки незнання корисних речей - наприклад, як правильно вибирати рюкзак. А то лямки виявились, гм, невдалими - як наслідок, намуляв плечі. Ну та це ми переживем і, можливо, навіть врахуєм на майбутнє.
Ну й, ясна річ, не слід забувати про роль Організації. Кінець ліричного відступу.
Можна було пройти більше. Але якщо дома вставати в п'ятій - звичка, хоть і вимушена, то в вільному просторі в середині вересня в цей час ще пітьма. Світає близько шостої, може, навіть чуть пізніше. Словом, раніше восьмої рушати не вдавалось. І з тягарем за плечима надовго не розженешся, що чотири-п'ять кілометрів зупинявся. Зайва зупинка - згаяний час - менше пройдено до вечора, поночі ані рухатись, ані розташовуватись не зручно.
Час, тим не менше, сприймався якось цілісно, розмірено; ані тягуче, ані стрімко. Правда, дещо одноманітно - траса досить монотонна, фактично поміж містами-селами доводилось рахувати кілометрові стовпи.
Села Тернопільщини мають милу таку рису - колодязі вздовж вулиць, а не тільки в дворах. На Волині такого не пам'ятаю, по Львівщині не досить прогулявся.
Іще бачив справжню живу лисицю, вперше в житті. Метрів за вісім-десять. Сфотографувати не встиг - помітила мене, злякалась і втекла.